Навчальні збори. Вогнева підготовка. 11-б клас

                           Нарис  про героїв-земляків

Підготували учні 8- А класу

Піщанської гімназії

Піщанської сільської ради

Класний керівник Караманець Т. А.

ГЕРОЇ СУЧАСНОСТІ   ( ДО ДНЯ ПЕРЕМОГИ)

Початок ХХI століття для України й українського народу видався занадто важким. Розпочата на сході країни війна принесла чимало горя і страждань. На захист суверенності й незалежності своєї держави стали кращі її сини і доньки. На жаль, багато з них війна забрала назавжди від нас. Серед перших воїнів АТО, які добровільно за покликом серця вирушили на війну,  – наші земляки, зокрема і випускник Піщанської гімназії- Володимир Шаповал.

                      Це наші односельці в небо відлетіли,
                      Як відлітають в небо журавлі,
                      Земля без них рідненьких спустошіла,
                      Не плачте, наші милі матері.

                      Давайте, друзі ,будем пам’ятати,
                      І щовесни журавликів стрічати,
                      Вони померли за нашу свободу,
                      Це Гордість Українського Народу!

 Яким він був наш янгол-охоронець?   Що ми про нього знаємо??

Народився Володя 10 липня 1977 року у родині Шаповалів у селі Піщане Кременчуцького району. Пішов до школи, няньчив свою молодшу сестричку Альонку, допомагав матусі по господарству, ходив із батьком на риболовлю.

У сьомому класі почав займатися у секції карате. Це заняття йому дуже сподобалося. Навчився майструвати вироби з дерева: стіл, стільчик, поличку. Ремонтував стареньку техніку. Завжди доводив усе, за що брався, до кінця. Ріс людиною відповідальною і цілеспрямованою.

 Одразу після школи  Володя вирішив піти працювати, як і його батьки, на Кременчуцький автомобільний завод. 1996 року хлопець пішов до армії на службу, повернувся з військовою спеціальністю розвідника.

   У цей час юнак відвідує тренажерний зал, займається спортом. Згодом почав відвідувати школу тхеквондо. Тренер, Вдовицький Юрій Олександрович, президент федерації тхеквондо Полтавської області щиро радів  успіхам свого підлеглого.  Він згадує: « Скромний, тихий трудяга, який завдяки своїй наполегливості зміг досягти великих успіхів», за 3 роки тренувань він мав уже синій пояс.

Цей відповідальний, люблячий хлопець із невеликого полтавського села виявився великим патріотом своєї рідної Батьківщини. Коли у Києві вирував Майдан, Володя на роботі вітається словами « Слава Україні!». У серпні 2014 року мамі Валентині Володимирівні вручили повістку для сина. Узявши її до рук, Володимир навіть не здивувався і відразу поїхав до військкомату.

Так Володимир Шаповал потрапляє в АТО. Родина, оговтавшись від стресу, допомагає воїнові - купує все необхідне: починаючи з білизни, шкарпеток, закінчуючи бронежилетом. Відправляти Володі допомогу доводиться усіма можливими і неможливими шляхами. Передавали воду, ліки, продукти, термобілизну і якісь домашні смаколики.

Через деякий час їхня бригада розмістилася неподалік селища Щастя, що на Луганщині.  У листопаді 2014 року Володя приїхав у відпустку.  У вересні 2015 року чоловік повернувся додому, маючи у своєму здобутку нагороди: нагрудний знак « Гідність та честь», відзнаку « За службу державі». У сім’ї дуже зраділи, думаючи, що нарешті воїн - захисник повернувся додому.  Але чоловік поставив усіх перед фактом : повертається на службу вже за контрактом. І ніхто не зміг змінити його думку.

   Будучи молодшим сержантом і командиром механізованого взводу, маючи «золоті руки», Володимир  створює пристойні умови для існування бійців на передовій. Він пробив свердловину для питної води, провів освітлення, навіть виклопотав пральну машинку. У 2015 році захиснику України додалося нагород: « Знак пошани», « За взірцевість у військовій службі». Позивний у командира був «Тейквон».

    Маму Володимира, Валентину Володимирівну, страшна звістка застала на роботі. Все обірвалося, коли  закричала донька Альона: « Мамо! Немає Вови!»   

Закінчив свій земний шлях Шаповал Володимир Іванович 5 березня 2016 року як справжній герой та захисник України.

НЕ ЗАГИНУВ, Я ПРОСТО ЗАСНУВ,
Відпочину – і знову до бою!
Чуєш, вітер зненацька подув?
Це брати мене кличуть з собою.

Там високо в горі, на блакитнім плацу,
Командири шикують нас в сотні,
Ми такі ж, як були, тільки плечі в пуху,
Це від крил, що тріпочуть на сонці.

Ми усі тут, гуртом, у єдиній сімї,
З нами Бог, а кого нам ще треба!
Не сумуйте за нами, тепер на віки,
Ми боронимо Неньку з-під неба!

Наша кара для ворога буде страшна,
І живі з них позаздрять вже мертвим,
Не насмілиться більше московська орда,
Колобродити чоботом стертим!

Не загинув, я просто заснув,
Відпочину – і знову до бою!
Чуєш, вітер зненацька подув?
Це брати мене кличуть з собою…

                                          Ігор Піголь.

Низький уклін матері, яка виховала такого сина, справжнього патріота, захисника своєї країни.

Той день- закінчення війни,

Він сниться всім щоночі.

Героїв зустрічають батьки

Крізь радісні, заплакані очі.

Той день - останньої сльози

За тими, що були невинні люди,

Вони не попрощалися, пішли,

За нас підставивши свої груди.

Той день - коли перемогли,

Нехай він буде всіх ріднити,

Щоб брат за брата до кінця,

Дай, Боже, нам так жити.

Той день - закінчення війни.

Той день - останньої сльози.

Той день - коли перемогли,

Цей день - чекаємо ми всі.

                                     Олег Назарко.

Пам’яті Володимира Шаповала присвячується…

Він був завжди спокійний ,

Тихий і сором’язливий.

Доволі чемний, добрий, гідний,

але емоції пішли немов би злива,

коли підступний ворог наступив на землю рідну.

Так не повинно бути! Так не буде!

На захист Батьківщини встали люди

І він був серед них, звичайно!

Бо інакше ж як?!

А серце матері відчуло щось не так…

І син посміхнувся неньці в обличчя:

« Тобі, матусенько, сльози не личать!

Хто ж як не я?! Ти добре мене знаєш…»

Чекала й молилась за сина, і брата, і батька сім’я.

Та ось тобі маєш…

Загинув герой березневої днини.

-Що ж ти  накоїв , синоньку, сину?!-

Кричала горем убитая мати.

-Я не хочу про смерть ні чути, ні знати!

Ти ж додому повернутись живим обіцяв!

-Я Україну як умів, так захищав!

Почула ненька голос ніби з небес,

І мамі здалося, що хлопчик її воскрес!

Так! Герої не вмирають!

Про них на землі завжди пам’ятають!

Запалимо свічку! Вклонімося низько!

Герої завжди серед нас!

Вони завжди поруч!

Вони завжди близько!

Людмила Трахтман. 

Наш земляк Володимир Шаповал навіки залишиться у серцях людей, бо віддав своє життя заради нашого. Він посмертно нагороджений нагрудним знаком « За вірність народу України» I ступеня і занесений до Книги Пошани Полтавської області.

Слава Героям!!!!!