Навчальні збори. Вогнева підготовка. 11-б клас

 Історія в особистостях

Мудрий Петро Якович.

Людина енергійна, ерудована, з власною цікавою думкою на перебіг історичних подій та з непересічним почуттям гумору. Важко повірити, але Петро Якович ступив на поріг визначного ювілею, книга його життя нараховує вже сто сторінок, і то не просто книга – то справжня енциклопедія знань і мудрості.

Народився Мудрий Петро Якович  22 лютого 1919 року в простій селянській сім’ї в Піщаному – на цій землі Мудрі жили з дідів-прадідів, не покидаючи її, і лише війни змушували чоловіків родини вивчати географію чужих країв. Батько, Яків Гаврилович, після повернення з Першої світової одноосібно господарював на землі, пізніше вступив до колгоспу, де працював спочатку заступником голови господарства, потім – бригадиром польової бригади.

Ще з ніжного віку малий Петро долучався до виконання посильної домашньої роботи, а восьмирічним уже верхи на коні пас худобу, допомагав дорослим під час жнив. І вчився. Та шлях до знань був для нього непростим – перешкодою ставали часті хвороби, але батько ніколи не залишав сина з проблемами наодинці, з легкістю пояснював механізм розв’язування складних задач, маючи на озброєнні лише кілька класів початкової школи. Місцеву семирічку хлопець закінчив у часи великого голоду. Ті страшні місяці 1932-1933рр. родина пережила завдяки картоплі та маленьким булочкам, що видавали за знищений на пшеничних ланах бур’ян. А в 1937 сталося нове лихо – розстріляли батька. Як і всіх тоді, його забрали вночі, без слідства й суду визнали ворогом народу. Мати, Пелагея Іванівна, навіть не здогадувалася, що вже за місяць після арешту її чоловіка не було серед живих, і продовжувала носити передачі – ще рік служителі закону безсоромно приймали хліб-сіль від нічого не підозрюючої вдови. У 1945  році Якова Мудрого реабілітували, але за що він прийняв смерть – ніхто не взнав. Тоді ж родина , мати й четверо дітей, найстаршим серед яких був Петро, - залишилася без годувальника. У ті роки життя юнака зосередилось на здобутті освіти й виснажливій колгоспній праці. Було важко, але попереду на нього чекало незрівнянно важче випробовування – Велика Вітчизняна війна.

Як сина ворога народу, Петра до армії не призвали. Два роки фашистської окупації, приниження, страх і страждання закінчилися для мирних жителів Піщаного переможним вступом визвольних радянських військ восени 1943-го. 28 вересня  того ж року гітлерівці, підпаливши село, погнали всіх його мешканців до Кривушівської переправи, але з настанням темряви конвоїри кинули людей і втекли : то були вже не колишні впевнені німці, а налякані, обірвані й вошиві. Ворог поспішав укріпитись за Дніпром, і Піщаному пощастило уникнути кривавих боїв. Жителі села деякий час переховувались на болотах і в лісах, а потім повернулися до згарищ, що ще кілька днів тому були їхніми домівками.

Тієї ж осені Петро Мудрий потрапив під мобілізацію. Після короткого навчання молодий солдат у складі кулеметної роти 703-го полку 233-ої стрілецької дивізії 53-ої армії став учасником форсування Дніпра й розширення плацдарма  в районі Крюкова. Бої точилися запеклі, там загинуло лише жителів Піщаного 63 людини. 15 жовтня під час однієї з чергових шалених атак противника Петро Мудрий отримав тяжке поранення – він і ще один солдат залишилися з військової частини вдвох, кому вдалося тоді вислизнути з обіймів смерті. Роздроблену руку вночі рятували лікарі кохнівського медсанбату, вранці пораненого повезли до госпіталю в Глобине, а звідти переправили під Полтаву. Оскільки травма виявилась надто серйозною , лікування тривало до кінця зими. У березні 1944-го Петро Якович був направлений до 41-го запасного артилерійського полку у Ворошиловград (нині Луганськ), де підвищував військову кваліфікацію в топографічному відділенні при взводоуправлінні, а вже 1 травня потрапив на Перший Білоруський фронт. 8 місяців Петро Якович нищив ворога в артрозвідці 889-го артилерійського полку 328-ї дивізії 47-ої армії.У боях за Білорусію він отримав свою першу відзнаку – медаль «За відвагу». Далі були визвольної бої за польські землі. 17 січня 1945  року Петро Мудрий брав участь у звільненні від фашистів  польської  столиці, за що був нагороджений орденом Слави III ступеню та медаллю «За визволення Варшави».

Артилерійський полк ретельно підготувався до форсування річки, попереду захисного валу щільними рядами їжачилися гармати, за дамбою була захована військова техніка. Німці ж вели в’яле й неприцільне бомбардування. Якось під час бомбардування ворожа міна влучила прямо всередину гурту солдатів, серед яких був і Петро Якович. Загинули всі, а Петро Мудрий вкотре переконався, що фортуна все-таки не байдужа до нього, адже подібних жахливих смертоносних моментів на його бойовому шляху було чимало, та доля завжди дарувала йому життя.

Штурм столиці фашистського рейху почався 16 квітня. То була грандіозна битва. Стартувала вона зі світлової атаки – тисяча авіаційних ліхтарів засліпили ворога, потім підключилась артилерія, і увесь фронт пішов у наступ. 2 травня Берлін був покорений. За проявлені відвагу, мужність і героїзм Петро Мудрий отримав високі нагороди – орден Червоної Зірки та медаль «За взяття Берліна».

Після взяття Берліна були бої за Потсдам, Бранденбург, Магдебург, зустріч з американськими союзними військами на Ельбі. Назавжди запам’ятав Петро Якович свій останній день війни – 5 травня, що видався сонячним  і надзвичайно тихим. На околиці невеликого німецького села стояли радянські танки, снували солдати, а за 150 метрів від них …мирно відпочивала німецька танкова частина. Ніхто не стріляв – фашисти оголосили капітуляцію. Мабуть, у ті дивовижні хвилини кожен подумки звертався до Всевишнього, що не знайшлося з  жодної сторони божевільного, хто порушив так давно очікуванні, вистраждані й здобуті мільйонами людських життів мир і спокій. Після війни Петро Мудрий, як один із кращих командирів гармати, ще кілька місяців навчав молодь артилерійської справи й додому демобілізувався лише в грудні 1945-го.

На батьківщині його повернення чекала молода дружина Марія, з якою він побрався ще в 1941 році. На сьогодні подружжя  Мудрих разом уже 78 років, виховали двох чудових синів. Та насправді дітей у Петра Яковича набагато більше : його синами й доньками понині залишаються сотні колишніх учнів Піщанської школи – саме в цьому  навчальному закладі він майже сорок років працював учителем хімії, біології та завучем. За сумлінний труд на педагогічній ниві Петро Якович неодноразово отримував високі відзнаки, але найціннішою нагородою для нього завжди були й залишаться подяка батьків і життєвий успіх своїх вихованців. Так, він – справжній Вчитель, мудрий наставник молоді, а з вершини 100-річчя Петра Яковича молоддю для нього навіть є покоління солідного віку. 

КРАСНИЦЬКИЙ Микола Петрович (7.11.1966, с. Піщане Кременчуцький район) – учитель математики і фізики, старший викладач кафедри загальної фізики і математики Полтавського національного педагогічного університету імені                В. Г. Короленка.

Народився  в селі Піщане Кременчуцького району Полтавської області           7 листопада 1966 року в родині робітників. У 1984 році із золотою медаллю закінчив Піщанську середню загальноосвітню школу  і вступив на фізико-математичний факультет Полтавського державного педагогічного інституту імені В.Г. Короленка за спеціальністю математика і фізика. З осені 1984 року до грудня 1986 року перебував на  службі в армії. Демобілізувавшись продовжив навчання в інституті (1986-1991). Закінчивши навчання отримав диплом про вищу освіту з присвоєнням кваліфікації та звання учителя математики і фізики . За розподілом Міністерства освіти був прийнятий на посаду асистента кафедри математики ПДПІ імені В.Г. Короленка. Протягом 1995 – 1998 років навчався в аспірантурі Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова (м. Київ), досліджуючи проблеми диференційованого навчання геометрії в класах математичного профілю під керівництвом професора В. О. Швеця. По закінченню аспірантури з 1998 року обіймав посаду асистента кафедри математики ПДПІ, а з 2007 року – старший викладач  кафедри математики, яка нині реорганізована в кафедру загальної фізики і математики ПНПУ імені В. Г. Короленка.

На рішення М. П. Красницького пов’язати своє життя з освітою значно вплинули учитель математики С. М. Калініченко і класний керівник учитель української мови та літератури О. Н. Івашина (Шаповал). Корисною і плідною у його професійному становленні була співпраця з доцентом Е. Б. Яворським, професорами: Л. Ф. Баранником, А. Ф. Баранником, О. П. Руденком, В. О. Швецем, З. І. Слєпкань, О. І.Скафою та іншими науковцями і вчителями.

Науковою діяльністю М. П. Красницький почав займатися ще в студентські роки, працюючи над дипломним дослідженням (науковий керівник доц. Е. Б. Яворський), основні результати якого були опубліковані пізніше у збірниках наукових праць «Вісник Полтавського державного педагогічного університету ім. В. Г. Короленка»: «Укладення схем відношень Хемінга» (2000 р.), «Укладення схем Джонсона» (2001 р.). Проте основною галуззю подальших наукових досліджень Миколи Петровича стала методика навчання математики. Розроблена ним технологія діагностики розумових здібностей учнів у навчальному процесі представлена в «Наукових записках фізико-математичного факультету ПДПУ» (2007 р.) та «Дидактиці математики: проблеми і дослідження» (2007 р.), а ряд методичних розробок з вивчення стереометрії в класах математичного профілю були опубліковані в газеті «Математика» (1999 р., 2001р.) та українському журналі «Математика в школі» (2002 р.). З інших публікацій у фахових виданнях, рекомендованих ВАК України, можна виокремити статті «Передумови здійснення диференціації при поглибленому вивченні математики» (у співавторстві з В.О. Швецем 1997 р.) (у збірнику наукових праць «Сучасні інформаційні технології в навчальному процесі» м. Київ), «Рівнева диференціація як основа інтенсифікації профільного навчання математики» (1997 р.), «Формування навчальних груп при диференційованому вивченні геометрії в класах математичного профілю» (1998 р.), «Реалізація принципів модульного навчання при диференційованому вивченні стереометрії в класах математичного профілю» (2002 р.) (у збірнику наукових робіт «Евристика та дидактика точних наук» (з 1999 року «Дидактика математики: проблеми і дослідження», м. Донецьк)) та «Цілі навчання стереометрії при здійсненні рівневої диференціації у класах фізико-математичного профілю» (1999 р.) (у збірнику наукових праць «Вісник  Полтавського державного педагогічного інституту ім. В. Г. Короленка» (м. Полтава)). Загалом творчий доробок М. П. Красницького складає близько 100 різноманітних публікацій, серед яких чільне місце посідають навчальні посібники «Практичний курс дискретної математики. Ч 1: теорія множин, комбінаторний аналіз» (у співавторстві з Е. Б. Яворським, 2000 р.) «Геометрія: Геометричні побудови на площині, проективний простір, основні факти проективної геометрії, методи зображень: Тренувальні вправи та контрольні роботи для студентів математичних спеціальностей» (у співавторстві з В. А. Ржеко,                                  І. М. Старостенком, 2001 р.), «Аналітична геометрія: Частина І: елементи векторної алгебри; метод координат на площині» (у співавторстві з В. А. Ржеко, 2004 р.), «Диференціальна геометрія і топологія» (у співавторстві з В. О. Марченком, 2010 р.). Розроблені Миколою Красницьким різнорівневі тренувальні тести для узагальнення і систематизації шкільного курсу стереометрії в ході підготовки до підсумкової атестації та зовнішнього незалежного оцінювання увійшли до книги «Математика. Тести. 5–12 класи» (автори-укладачі В. І. Лагно, О. А. Москаленко, В. О. Марченко, Ю. Д. Москаленко,                Т. М. Барболіна, О. П. Губачов, К. С. Редчук, М. П. Красницький, Л. П. Черкаська, 2008 р., 2009 р.), яка двічі побачила світ у видавництві «Академвидав» (м. Київ).

Поряд із викладацькою та науковою діяльністю, М. П. Красницький тісно співпрацює з учителями, рецензуючи їх методичні розробки та навчальні посібники, та обдарованою учнівською молоддю міста Полтави та Полтавської області, готуючи школярів на факультативних заняттях, засіданнях математичних гуртків до участі в математичних олімпіадах та конкурсах науково-дослідницьких робіт у Малій академії наук. Особливо плідною стала робота в Опішнянській спеціалізованій школі І-ІІІ ступенів Зіньківської районної ради Полтавської області (1998 – 2010 роки), Піщанській гімназії Кременчуцької районної ради Полтавської області (2004 р.), Полтавському навчально-виховному об’єднанні № 14 (2010 – 2013 роки) та Полтавській гімназії №6 Полтавської міської ради Полтавської області (з 2011 року). Щороку його вихованці стають переможцями або призерами різних етапів учнівських математичних олімпіад та конкурсів. Зокрема учень Полтавської гімназії №6 Д. Т. Пустовіт у 2012 році посів третє, а в 2013 – друге місце у Всеукраїнському конкурсі науково-дослідницьких робіт МАН, провівши дослідження на тему «Вишукані графи». Для спрощення формування операційних умінь учнів були опубліковані методичні рекомендації «Прийоми самоорганізації навчальної діяльності» (1998 р.) та в якості додатку до газети «Математика» довідник з вивчення математики «Методи та прийоми навчальної діяльності» (2001 р.).

З 1998 року М. П. Красницький – активний учасник оргкомітету та член журі щорічних Обласних математичних змагань імені М. В. Остроградського, результати яких ним у співавторстві з Е. Б. Яворським та В. О. Марченком висвітлювалися в різних виданнях, зокрема в газеті «Математика» (2000 р., 2001 р.).

За високий рівень професіоналізму та творчі здобутки в організаційно-методичній роботі впродовж трудової діяльності М.П. Красницький нагороджений Грамотою Управління освіти виконкому Полтавської міської ради (1999, 2012, 2013, 2015, 2016), Грамотою Головного управління освіти і науки Полтавської ОДА (2000, 2011, 2012), Грамотою Департаменту освіти і науки Полтавської ОДА (2013), Почесною грамотою Полтавського обкому профспілки працівників освіти і науки України (2019), Подякою директора конкурсу наукових проектів «Intel-Техно Україна 2010» (2010), Подякою президента Полтавського територіального відділення Малої академії наук України (2012).

Л-ра: Фізико-математичний факультет у персоналіях / Під редакцією                        О. П. Руденка. – Полтава: Техсервіс, 2009. – 56 с.; Красницький Микола Петрович [Електронний ресурс].– Режим доступу до ресурсу. – http://maths.pnpu.edu.ua/kaf/fizmatem/krasnytskyy-mp.html

ШАПОВАЛ Валентин Федорович(23.05.1941, с. Піщане, Кременчуцький район) – лікар за спеціальністю «Санітарія», педагог, кандидат медичних наук, доцент, заслужений лікар України, почесний професор УМСА, почесний професор Харківського інституту мікробіології та імунології ім. І.І. Мечникова, відмінник охорони здоров'я, член спілки журналістів України. 

Народився  23 травня 1941 року в  с. Піщане Кременчуцького району Полтавської області. Батьки - селяни, яких він втратив під час Великої Вітчизняної війни. Виховувався у бабусі Т. А. Сльоти та у рідних.  У 1958 році успішно закінчив Піщанську середню школу. Після школи у 1960 році з відзнакою закінчив Ніжинське медичне училище Чернігівської області, а у 1966 році санітарно-гігієнічний факультет  Харківського медичного інституту, отримавши звання лікаря за спеціальністю «Санітарія». У 2002 році закінчив заочну аспірантуру у ВДНЗУ «Українська медична стоматологічна академія».

Почав свою трудову діяльність  з вересня 1966 року санітарним лікарем санітарно-епідеміологічного відділу Кременчуцької центральної районної лікарні, з  серпня 1968 року був переведений на посаду головного державного санітарного лікаря Кременчуцького району.

З лютого 1986 року до жовтня 2010 року працював головним державним санітарним лікарем Полтавської області. Особисто брав участь в організації та проведенні профілактичних заходів у всіх сферах народногосподарського комплексу, організації та проведення науково-практичних конференцій з актуальних питань санепідблагополуччя населення, проводив широку роз’яснювальну роботу  з проблем безпеки здоров'я, попередження інфекційних та інших захворювань в редакціях газет «Зоря Полтавщини», «Вечірня Полтава», «Полтавський вісник», «Полтавська думка», «Коло», на телебаченні та радіомовленні, створенні матеріально-технічної бази санітарно-епідемічних установ, оснащення їх сучасним обладнанням, підготовки кадрів та їх соціального захисту. У 2004 році у м. Полтава брав участь у проведенні  ІV з’їзду лікарів мікробіологів, епідеміологів та паразитологів України.

В охороні здоров'я профілактичний напрямок був, є і завжди буде головним у суспільстві задля безпеки і здоров'я нації. Тому цей напрямок, якому присвятив                        В. Ф. Шаповал свою науково-практичну діяльність,  став кредом його життя. Завдяки його активній життєвій позиції в своїй діяльності він обирався депутатом Кременчуцької районної та обласної рад. Очолював комісію з питань охорони здоров'я та райком профспілки охорони здоров'я Кременчуцького району на громадських засадах. Постійно пропагував принципи здорового способу життя, дбав про підвищення рівня санітарної культури населення, про створення належних санітарно-гігієнічних умов для навчання, праці, життєдіяльності громадян. На шпальтах Кременчуцької районної газети «Перемога» був створений «Пост здоров'я», а потім «Сторінка здоров'я», в якій постійно публікував статті В.Ф. Шаповал. За науково-практичні досягнення в галузі профілактичної медицини у 1972 році був нагороджений грамотою Українського наукового товариства гігієністів.

Завдяки  ініціативі Шаповала В.Ф. у 70-ті роки ХХ століття у  Кременчуцькому районі вперше на Полтавщині  був запроваджений холодовий ланцюг для вакцин та інших імунобіологічних матеріалів на всіх фельдшерсько-акушерський пунктах, амбулаторіях, дільничних  лікарнях та інших лікувально-профілактичних закладах для створення умов по зберіганню та використанню вакцин та імунобіологічних препаратів як надійної частини санепідблагополуччя населення. Згодом цей напрямок ним було запроваджено у всій області.

У березні 2002 року захистив дисертацію на здобуття вченого ступеня кандидата медичних наук на засіданні спеціалізованої вченої ради при інституті епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л.В. Громашевського АМН України «Епідеміологічна характеристика лістеріозної інфекції та удосконалення методів її діагностики і профілактики». Встановлено, що збудники лістеріозу  активно циркулюють на території України, в т.ч. області і виявляється на об’єктах оточуючого середовища, в т.ч. харчовій сировині і продуктах харчування, але обов’язкова реєстрація до моменту захисту дисертації хворих на лістеріоз та державні стандарти системи контролю за продуктами харчування тоді не були розроблені. У даний час ці питання в державі вже запроваджені.

Працюючи також викладачем на кафедрах епідеміології та гігієни ВДНЗ «Українська медична стоматологічна академія» за останні 30 років діяльності В.Ф. Шаповала   в обласній санепідстанції  підготовлено один доктор медичний наук, 12  кандидатів медичних наук, які працюють в різних сферах охорони здоров'я, заслужений лікар України В.Ф. Шаповал надрукував понад 200 науково-практичних робіт, є співавтором 8 наукових книг та 10 методичних рекомендацій з проблем санітарно-епідеміологічного благополуччя населення . 

Із започаткуванням науково-виробничого видання журналу «СЕС. Профілактична медицина» (Київ) з 2004 року стає її постійним автором, друкуючи науково-практичні матеріали з проблем гігієни, санітарії та епідеміології.

Із заснуванням журналу «Епідеміологія, гігієна, інфекційні хвороби» (Харків) у 2009 році В.Ф. Шаповал увійшов в редакційну раду журналу та є постійним автором.

В.Ф. Шаповалом як головним редактором були виданні книги «Історія Державної санепідслужби Полтавщини» , присвячені 80-ти річчю Державної санепідслужби у 2003 році та 85-ти річчю у 2008 р. Щорічно  з 2004 – 2007 роки видавались книги по санепідситуації в області. Матеріали науково-практичних конференцій про участь санепідслужби в ліквідації аварії на Чорнобильській АС видані у 2006 та 2011 роках.

Почесне звання заслужений лікар України В.Ф. Шаповалу присвоєно у 1997 році. У 2001 р. нагороджений грамотою Президента України за сумлінну працю, значний особистий внесок у розвиток і зміцнення Української держави. У 2011 році став почесним членом наукового товариства лікарів-епідеміологів ім. Д.Заболотного України. У ­­­­2004 році був обраний Президентом Асоціації працівників державної санепідслужби Полтавської області.

Л-ра: «Славетні люди Кременчуцького краю» громадська організація фонд «Журналіст» 2006 рік с. 593-618 Віра Чазова. Вадим Бологов, Ілля Бологов «Хто є на Полтавщині. Видатні земляки» (Українська академія геральдики, товарного знаку та логотипу) 2006 рік ст. 107. Україна медична «Хто є хто» (Українська академія геральдики, товарного знаку та логотипу) 2005-2006 роки с. 222-223. Державна санепідслужба України 2007 рік Бережной С.П. – МОЗ України; Бологов В.В. – Український видавничий консорціум; Огнева С.І. -  Українське наукове товариство геральдики та вексиллології, с. 127-135. 

Синиця Ніна Федорівна

Ось і пролунав останній шкільний дзвоник. Вкотре! Швидко опустіли гамірливі класи та лункі коридори. Діти веселими зграйками вибігли на подвір’я, у весну, у літо, у канікули. Скрізь чувся безтурботний сміх, веселі перегуки. Лише випускники були по особливому серйозні, поважні в усвідомленні свого статусу.

      Ніна Федорівна зайшла до свого кабінету, сіла біля вікна і задивилася на кущ калини, що пишно розбуймирився у внутрішньному дворі  школи. Потім її очі зупинилися на двох березах, що своїми кронами досягли вище другого поверху. «Як швидко виросли! – Подумала. – А ніби ж учора садили…»

     Почала складати якісь папки, підручники, довідники. Потім поміняла їх місцями і знову сіла. Розправила скатертину на столі, переставила підставку під календар, вазу з квітами. А ще он оберемок півоній, троянд, пізніх тюльпанів край столу лежить. Треба скласти.

     Відкрила підручник з біології для 11 класу. Почала читати перший параграф.

     Усміхнулася. Уявила їх, своїх учнів, за партами у новому навчальному році. Десятки розумних очей, десятки юнаків і дівчат, готових сприймати, слухати, жадібно вбирати в себе основи наук, щоб згодом понести набуті знання у життя.

    -Невже я більше ніколи не зайду до класу, не розповім те, що знаю, не проведу лабораторні роботи, не вийду на дослідні ділянки? Ніколи…

     Ніна Федорівна готувала себе до цього дня заздалегідь. Звісно ж, роки. Уже й відсурмило немало літ. Та й здоров’я інколи підводить.

     Але ж у думці вона ще така молода! Так радісно їй щодня підхоплюватися на світанку і поспішати до рідної школи. Так боляче сьогодні розлучатись…

     Пригадує, як уперше переступила освітянський поріг…

     Скільки було мрій, молодечого ентузіазму, завзяття!

     Спочатку працювала методистом районного методичного кабінету у відділі освіти, а згодом – заступником директора Піщанської загальноосвітньої школи, яка мала біля дев’ятисот учнів і працювала у дві зміни. Однак якось «умудрялися» проводити педагогічні і виробничі наради, профспілкові збори, обов’язкові політзаняття, а ще – відвідували хор, брали участь у художній самодіяльності, пололи у колгоспі буряки, які «наділяли» кожному вчителю, заготовляли зелені гілочки для овець і сіно для корів.

     Для Ніни Федорівни і ця робота була в радість, бо педагогічний інститут вона закінчила після того, як уже мала вищу сільськогосподарську освіту і професію «вчений агроном». Тому й тяжіла до землі, як до рідної матері. Недарма щороку висаджувала біля школи зі своїми учнями тисячі квітів, особливо сальвії та айстр.

     Починається новий навчальний рік, ідуть діти – краса неймовірна. Цвіте школа.

     Для Ніни Федорівни улюблена робота не лише у класній кімнаті. Вона розширила обрії учнівського пізнання, повела їх у загадковий і непізнаний світ науки, пошуків, досліджень.

     О, скільки було труднощів, набивання гуль, злетів і падінь, продирання крізь терен до зірок. Але ж яких тільки здобутків не дістали учні Ніни Федорівни Синиці зі своїм науковим керівником!

     Скільки сліз радості і перемог! Скільки щастя! На все життя вистачить.

     Сама ж Ніна Федорівна теж раділа разом з ними, як дитина.

     Пам’ятає, як натхненно досліджували її учениці Коваленко Яна та Рець Лєна умови вирощування винограду; скільки із Оксанкою Задорожною проводили дослідів стосовно інтегрованого захисту саджанців малини при вегетативному розмноженні.

     Як старанно вивчала її учениця Наріжна Галя вирощування посадкового матеріалу інтродуктивних декоративних хвойних рослин на основі стеблового живцювання.

     Та чи не найбільшим захопленням Ніни Федорівни стала робота її улюблениці Назаренко Юлії, яка досліджувала вирощення гербер. Мало того, що стільки наукової літератури перечитано, довідників, інших інформаційних джерел, скільки радості вони одержали; пізнаючи глибинний світ краси.

––Що спонукало Вас, Ніно Федорівно, до пошукової діяльності, до того, щоби керувати науковими роботами своїх учнів? Адже це так непросто, – запитуємо.

     І маємо відповідь досвідченого педагога, вчителя – методиста Синиці Ніни Федорівни: розвиток мислення, творчості, самостійної учнівської діяльності, уміння працювати в нестандартних ситуаціях, використовувати проблемні ситуації, творчі завдання, розвивати пізнавальний інтерес, пов’язувати теоретичний матеріал із практикою життя, новинками науки і техніки, створювати ігрові ситуації, влаштовувати наукові дискусії, створювати ситуацію успіху.

     Оволодівши знаннями, учні розв’язують пізнавальні завдання різної складності. Вони осмислюють навчальний матеріал, виконують різні практичні і лабораторні роботи, роблять висновки. Така діяльність сприяє оновленню первинних знань. У результаті логічних операцій учні дізнаються про невідомі для них факти, засвоюють прийоми пізнавальної діяльності, на основі евристичного пошуку вчаться розв’язувати нестандартні завдання, розвивають свої творчі здібності. Такий рівень навчальної діяльності характеризується самостійним застосуванням одержаних знань.

––У чому секрет Вашого успіху, яка провідна ідея Вашого педагогічного досвіду?

     Апробовую механізм включення педагогічних ідей, технологій, методик, передового педагогічного досвіду в практику, як надійний засіб створення умов для саморегуляції особистості школяра у процесі урочної та позакласної діяльності.

     Йду шляхом творчого пошуку оригінальних та нестандартних розв’язків у вирішенні поставлених завдань і допомагають мені у цьому учні. Я організовую самостійно – пошукову діяльність, поєднуючи урочну діяльність з позакласною.

     Функція пізнавального розвитку передбачає необхідність розкриття перспективи розвитку уваги, пам’яті, діалектичного мислення, інтересів, здібностей, сенсорних можливостей учня.

     Використовую досвід колег у плані організації нестандартних форм уроків, позакласних заходів. На мою думку, оригінальність і новизна власного педагогічного досвіду полягає в умілому використанні різних методик інтерактивного, розвиваючого, проблемного навчання при особистісно орієнтованому підході. Основа – це творче вирішення завдань – підтримувати і дати шанс учневі знайти Себе. Моя мета в процесі навчання виховати в дітей зацікавленість, можливість пізнати невідоме, отримувати задоволення від уміння рухатися вперед.

–Ваші учні, Ніно Федорівно, переможці і призери конкурсу – захисту науково – дослідницьких робіт МАН не лише в Кременчуцькому районі, в Полтаві, на ІІ етапі конкурсу, а і в Києві, на ІІІ, заключному Всеукраїнському конкурсі учнівських наукових робіт.

      Так у 2010 – 2011 н.р. і 2011 – 2012 н.р. Наріжна Галина стала призером (ІІІ місце) ІІІ етапу Всеукраїнського конкурсу – захисту науково – дослідницьких робіт учнів – членів Малої академії наук України у секції «Лісознавство», за що була нагороджена Дипломом ІІІ ступеня та Подякою за особистий внесок у популяризацію екологічної освіти серед української молоді, високі досягнення у дослідництві.

–Так, дійсно, мої учні щороку посідали призові місця і були переможцями. Ми багато для цього працювали. Я вважаю, що відчуття перемоги додає учням сили і віри, допомагає самореалізовуватися. Однак ніколи не «захвалювала» своїх вихованців. Навпаки, стимулювала до роботи і далі, не дозволяла зупинятися на досягнутому.

     Ніна Федорівна може безкінечно розповідати про теми наукових робіт своїх учнів пристрасно і захоплено. Ій подобається бути у вічному неспокої і пошуку. Така вже вона вдалася.

     Здається, пора й зупинитися, перепочити. Але ж ні. Усе в клопотах. Понавирощує розсади різних квітів, а повесні везе до рідної школи, щоб висадити. То прийде підкаже, як правильно підрізати декоративні кущі або коли вдаліше висадити дерева. Або й просто пройти мимо, щоб тільки почути голос шкільного дзвоника, срібного переливу її ЖИТТЯ.

 Творити добро – це поклик її душі.

Народилася Марія Павлівна Сидоренко 30 березня 1922 року в с. Піщаному  Кременчуцького району  Полтавської області в сім’ї робітників.  Батько працював ковалем у депо станції Кременчук. Сім’я була великою. З дев’яти дітей Марія Павлівна була старшою, тож їй доводилося допомагати мамі виховувати менших братів і сестер.

В 1937 році  Марійка, закінчивши відмінно семирічну    Піщанську  школу, склала іспити до Кременчуцького медичного училища, обравши спеціальність фельдшера - акушера. Закінчила навчання  та отримала направлення  на роботу до рідного села.  Мирне життя перервала Велика Вітчизняна війна. Кременчук піддався шаленому обстрілу, особливо порт і залізниця. Місто палало, горів елеватор, що знаходився неподалік  села Піщаного. Кременчуцький  райком партії доручив своєму працівникові О.П. Сльоті організувати загін ополченців на допомогу місту. До його складу увійшла і Марія Павлівна як медпрацівник.  

ЇЇ було призначено завідувачкою фельдшерсько - акушерським пунктом у с. Кривуші.  У липні 1944 р. районним відділом охорони здоров’я Марія Павлівна була направлена до с. Потоки для ліквідації епідемії сипного тифу. Разом із іншими медичними працівниками вона врятувала від смерті понад сто жителів села. Згодом Марія Павлівна працювала за призначенням державним санітарним інспектором Кременчуцького району. У 1945 році Марія Павлівна Мудра переїжджає до свого рідного Піщаного, де продовжує працювати у медичній сфері.

До виходу на пенсію ця мужня, доброзичлива і з сильним характером жінка працювала фельдшером Піщанської амбулаторії. За відмінну роботу неодноразово нагороджувалася грамотами, преміями, її  портрет заносився на районну та обласну Дошки Пошани. Нагороджена медалями «За доблесний труд у роки Великої Вітчизняної війни», «Захисник Вітчизни», «Ветеран праці», орденом «За мужність». 20 років поспіль жінка обиралася депутатом сільської ради. Після виходу на пенсію працювала медсестрою в Піщанській школі, а також у медичному профілакторії колгоспу ім. Мічуріна.

Найвищою нагородою за 48 років відповідальної роботи є для неї шана і подяка односельців. Своє життя Марія Павлівна із Петром Яковичем прожили недаремно. Разом вони побудували будинок, виростили і виховали двох синів, а сьогодні мають шістьох онуків і правнуків.

На запитання, чи погодилися б прожити знову таке буремне життя, Марія Павлівна відповіла: «Так, погодилася б!».

          Усі жителі с. Піщаного низько вклоняються цій трудівниці. Мабуть, не  знайдеться в селі будинку, де б вона не була, людини, якій би вона не допомогла.